Як тендітна українка працює водієм-далекобійником в Польщі

30-річна Олена Дровняк — далекобійниця. Вона не лише вправний водій — кермує вантажним “Мерседесом”, а й має вчений ступінь: кандидат сільськогосподарських наук. Закінчила Миколаївський національний аграрний університет (факультет “Технологія виробництва продуктів тваринництва”). Захистила дисертацію. Працювала на підприємстві за фахом, мріяла викладати. Та місця на посаді викладача у рідному університеті для неї не знайшлося… Вирішила їхати до Польщі. Там влаштувалася на незвичну для представниць прекрасної половини людства роботу. Чому жінка вирішила кардинально змінити своє життя, чи не боїться кермувати вантажівкою і хто є її зірковим родичем? Про це розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для “ВЗ”.

– Після захисту ди­сертації як спеціа­ліст у нашому університеті я нікому не була потрібна. Всі пропихають на посади своїх дітей, племінників, внучок… Я тоді працювала на одному з найбільших підприємств України. Робота була складною. Доводилося працювати по 16 годин. Вже у зрілому віці почала розшукувати свої корені. Батько був поляком, помер, коли мені було півроку. І я поїхала до Польщі. Отримала Карту поляка. Але і там моя спеціальність не була затребувана. Працювала на підприємстві, де шили матраци для фірми IKEA. А навпроти були курси водіїв. Після роботи йшла на курси. Навчання зайняло рік. Сьогодні маю право керувати навіть вантажівкою з причепом.

Олена розповіла, що працює у фірмі, яка перевозить свіже м’ясо. У німецькому відділенні (на цій фірмі ще є французький відділ, англійський і український, з якого в Україну доставляють медикаменти). Зі слів Олени, м’ясо забирає з бази, яка розташована у Нідерландах, і відвозить у конкретну точку. Олена важить 55 кілограмів, а у неї за плечима — 40 тонн! Найскладніше, каже, коли тушки м’яса висять на гачках. На поворотах здається, що машина перекинеться… До речі, у Європі дівчата-далекобійниці — не рідкість. Особливо багато їх у Швеції та Нідерландах. Там на дівчат на вантажівках не дивляться як на “білих ворон”. На відміну від України…

– Мене запитували поляки, чому не купила права в Украї­ні. Я відповіла, що хочу навчитися їздити. У Польщі купити водійське посвідчення неможливо! Я запитувала, чи є у них корупція, інструктори в один голос відповідали: “У всіх, хто приймає екзамени, висока зарплата — близько 2 тисяч євро”. Якщо когось запідозрять у найменших махінаціях, втратить усе. Зокрема, і високу пенсію. Включно з майном. За кордоном правил дорожнього руху вчать з дитячого садочка. Недавно я їхала легковою машиною по Львівській області, вночі. Мені було так страшно. Розумію, чому в Україні так багато аварій. Пішоходи не мають на одязі світловідбивачів. Ледве обминула велосипедиста, який їхав узбіччям. Я його не бачила! На велосипеді у нього не було жодних світловідбивних катафотів. Ця картина досі стоїть перед очима…

– У якій країні машиною їздити найлегше?

– У Німеччині їздити складно. Настільки там насичений рух і часто на дорозі — ремонти. І німці “тяжкі” для їзди. Там найбільше стається аварій. Найлегше їздити у Нідерландах. У цій країні рівна дорога. У Франції легко їздити. Там є платні автостради. Але більшість людей їх оминає, економлять. В Україні вантажівкою я не їздила. Але мені вистачило легкової автівки… Добре, що дороги в Україні останнім часом почали ремонтувати.

– Вас часто спиняють на дорозі, аби ви когось підвезли?

– Завжди (усміхається. — Авт.). Особливо ті, хто подорожує автостопом. Але наша фірма забороняє підвозити третіх осіб. Напарника у мене немає. Найбільша відстань, яку доводиться долати, 500-600 кілометрів. Найчастіше виїзд у мене ввечері. На ранок м’ясо має бути у замовника. Але “мандраж” маю й досі. Не знаю, скільки часу повинно минути… Кожні подолані 100-150 кілометрів для мене вже щастя, радість, і внутрішнє задоволення.

– Як відпочиваєте?

– У суботу-неділю їду у басейн або сауну. У нас багато відпочинкових комплексів в околицях фірми. Стараюся максимально відпочити. Розслабитися. Багато гуляю пішки, бо робота, як-не-як, сидяча.

Олена веде власний блог на “Ютюбі”. Розповідає не лише про досвід кермування, а й про те, як отримала Карту поляка і облаштувалася у Польщі. Дівчина зізнається, більшість часу проводить у подорожах, тому не прив’язує себе до одного місця. Одного разу мала такий рейс, що прокинулась у Голландії, каву пила у Бельгії, їла французькі булочки на обід у Франції, а вечеряла і спати лягла у Німеччині…

– Вам чоловіки закидають, що ваша робота не зовсім жіноча, ризикована.

– Чоловіки ні, а от жінки часто про це говорять. Мовляв, немає душу і все таке. Відповідаю, що фірма оплачує платні паркінги. Ніяких незручностей з гігієною немає. Та й керувати фурою не так складно, як здається на перший погляд. Для мене особисто їздити великою машиною і керувати нею велике задоволення. Сиджу високо, все бачу навкруги. Коли сідаю у легкову машину, здається, що сиджу на землі (усміхається. — Авт.). А ось мої рідні спочатку не вірили, що хочу стати водієм, і думали, що це несерйозно. Мама і до сьогодні не уявляє, якою машиною я їжджу. Якби вона побачила, то напевно була б у захваті. Маю надію, що настане час і я покатаю маму по всій Європі (Зарплата у далекобійниці — близько 3 тисяч євро. Нідерландці, за її словами, заробляють значно більше. — Авт.). Але одного разу я таки мала небезпечну ситуацію. Їхала з гори, швидкість була чималою, раптом якийсь водій почав мене обганяти і спихати убік… Коли переглядала відеореєстратор, так і не зрозуміла, чому це робив. Отож, окрім аварії, на дорозі більше ніяких небезпек не бачу. Бо ночую на платних освітлюваних паркінгах, де є відеонагляд. Проте і досі сподіваюсь, що колись таки зможу працювати за фахом. А для цього потрібно переїхати до Нідерландів. Там галузь тваринництва і сільське господарство розвиваються швидкими темпами. Нідерландці постійно щось селекціонують. Зараз вчу нідерландську мову.

Олена, як виявилось, є родичкою художника Никифора Дровняка. Її дід — двоюрідний брат Никифора. Пам’ятник митцеві встановили у Львові — на площі Музейній. Олена багато разів була у Львові, але до легендарного пам’ятника так і не сходила… Обіцяє це зробити наступного разу, коли приїде до міста Лева.