Водіям на замітку: пальне в Україні різко подорожчає

Найбільший нафтопереробний завод країни “Укртатнафта” вимагає від уряду обмежити імпортні поставки нафтопродуктів і запровадити квоти й мита. Аргументація більш ніж серйозна — загибель української нафтопереробної галузі і залежність від поставок російських і білоруських нафтопродуктів, вважає директор ВАТ «Консалтингова група А-95» Сергій Куюн.

Але методи, якими найбільший гравець українського паливного ринку, група “Приват”, прагне ці проблеми вирішити, тхнуть елементарним бажанням посилити свої й без того значні позиції. Зробити це з допомогою держави швидше, простіше й дешевше. А звичайний еволюційний шлях через модернізацію, якість і маркетинг — довгий, складний і дорогий. Момент обрано украй вдало — у країні стартували передвиборні перегони. Час купувати.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі прийняла заяву “Укртатнафти” (до купівлі групою Коломойського — Кременчуцький НПЗ) 23 березня 2018 р. Нафтопереробник просить провести спеціальне розслідування з метою обмежити імпортні поставки нафтопродуктів. Протягом місяця комісія повинна прийняти рішення щодо проведення розслідування або відмовити “Укртатнафті”. Але є всі підстави вважати, що не розслідування є метою заявника.

Кручу, верчу…

При першому ж ознайомленні з текстом заяви “Укртатнафти” стає зрозуміло: шансів на успіх у заводу немає. Невідповідності й маніпуляції помітні неозброєним оком. Наприклад, заявник не розглядає результатів 2017 р. Чому? Тому що вони псують усю картину. Якщо додати свіжі дані, то вийде, що частка українського палива на ринку три роки поспіль зростає, а частка імпорту, відповідно, падає (див. рис. 1 і 2). І якщо стосовно дизпалива зростання незначне, то ринкова частка бензину з 2015-го збільшилася з 30 до 40%, а ще у 2014 р. становила 20%. Очікується, що цього року вона буде не меншою за 50% — планка, про яку мріє “Укртатнафта” у своїй заяві, буде досягнута сама по собі.

Характерно, що основний внесок у цю втішну динаміку зробив сам Кременчуцький завод, який нарощує переробку з 2016 р. Історію краху українських НПЗ кременчужани малюють на тлі 12-річної динаміки ринку, з 2005-го по 2016 р., протягом яких у країні закрилося п’ять із семи нафтопереробних виробництв…

Тим часом закон чітко описує умови, необхідні для проведення міжвідомчою комісією спеціального розслідування.

“При розгляді фактів зростаючого імпорту треба довести, що таке зростання нещодавно було несподіваним, різким і значним. Цей стандарт доведення чітко відображає основну концепцію й ідеологію, закладені в міжнародному торговому праві, — спеціальні захисні заходи є надзвичайними заходами захисту, які запроваджуються у виняткових випадках “непередбачуваного розвитку” (критичного й загрозливого зростання імпорту)”, — говорять юристи адвокатського об’єднання Arzinger.

В останні роки не було не лише різкого, а й зростання імпорту нафтопродуктів як такого.

Чому зупинилися НПЗ

Основною маніпуляцією “Укртатнафти” є причина й наслідок занепаду галузі. Переробник стверджує, що п’ять заводів полягли в нерівній боротьбі з імпортом. Є й інша думка.

“Зростання імпорту з 2005 р. виникло у відповідь на нестачу українських нафтопродуктів. Який був вихід, зупиняти заправки?” — говорить президент Нафтогазової асоціації України Дмитро Кулик, що очолював у ті часи донецьку мережу АЗС “Паралель”.

Події 2005-го якнайкраще ілюструють проблеми вітчизняної нафтопереробки, які її переслідують дотепер. Тоді блискавично було закрито схеми уникнення несплати ПДВ при імпорті нафти та скасовано символічні мита на імпорт готових нафтопродуктів. Як з’ясувалося, на цьому й трималася вся конкурентоспроможність НПЗ.

Одеський і Херсонський заводи закрилися одразу, у 2006–2007 рр. пішли з ринку Дрогобицький і Надвірнянський. Достатньо сказати, що вони випускали паливо якості Євро-2, тоді як імпорт уже був 4-го й 5-го класів. 2012-го зупинився Лисичанський НПЗ ЛИНІК. Головною причиною зупинки стала збитковість переробки. Державний захист НПЗ протягом усіх років незалежності дав протилежний ефект — ніхто не модернізував заводів, набиваючи кишені. А коли настав час конкурувати, НПЗ були змушені капітулювати.

У своїй заяві “Укртатнафта” говорить, що захисні заходи проти імпорту зможуть відродити НПЗ, і це ще одна велика неправда. Група “Приват” закрила два старі й малопотужні НПЗ у Дрогобичі й Надвірній після захоплення “Укртатнафти” у 2007 р. Навіщо запускати ці два заводи, якщо потужності однієї “Укртатнафти” у змозі самостійно забезпечити весь ринок?

Лисичанський НПЗ належить “Роснефти” і перебуває в зоні бойових дій, далі немає сенсу розмірковувати… Херсон і Одеса потребують мільярдних доларових інвестицій і 3–5 років на модернізацію. Ні інвестиційний клімат, ні “перелитий” усіма видами нафтопродуктів ринок не дадуть змоги цього зробити.

Та найголовніше, додаткові потужності переробки країні й не потрібні: можливостей Кременчука (“Укртатнафта”, контрольована “Приватом”) і Шебелинського ГПЗ (цей газопереробний завод належить “Укргазвидобуванню”, корпоративні права якої належать НАК “Нафтогаз України”) цілком достатньо для забезпечення країни всіма видами нафтопродуктів.

Інше запитання: як завантажити ці заводи, враховуючи інтереси не тільки переробників, але й ринку, і споживачів?

Чого хоче “Приват”?

Важливим і ключовим акцентом заяви “Укртатнафти” є необхідність зниження енергетичної залежності від поставок з Росії й Білорусі, яких нафтопереробник пропонує вважати одним цілим і загнати в єдину квоту.

З важливістю цієї тези не посперечаєшся. Але є нюанс: під гаслами боротьби з агресором кременчужани та їхні женевські куратори домагаються проведення спеціального розслідування — проти всіх постачальників імпорту, включаючи європейських.

“Укртатнафта” нібито бореться проти неконкурентних умов виробництва нафтопродуктів у Білорусі й Росії. Навіщо затівати спеціальне розслідування, якщо претензії тільки до двох джерел?” — цікавиться партнер юридичної компанії Sayenko Kharenko Анжела Махінова. За її словами, за такої постановки питання заводу необхідно було вимагати антидемпінгового або компенсаційного розслідування проти Росії й Білорусі, тоді як спеціальне розслідування з передбачуваними надзвичайними заходами викличе відповідну реакцію Світової організації торгівлі й численних торговельних партнерів. У 2015 р. це вже призвело до того, що Україна була змушена відмовитися від мит на імпортні автомобілі.

Проте малоймовірно, що юристи “Привату” помилилися з інструментом. Величезна кількість помилок і протиріч цілому ряду законів України й правил СОТ у заяві “Укртатнафти” говорить про те, що основний розрахунок не на саме розслідування, а на можливість впровадження запобіжних заходів на період розслідування. А вони вражають! Так, “Укртатнафта” вимагає від Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі запровадити квоти на імпорт на три роки.

З 1 травня по 1 жовтня 2018 р. пропонується зробити три етапи квотування імпорту з Росії й Білорусі — з 50 до 40%, а потім до 30%. (Для довідки: у 2017 р. імпорт з цих країн становив 65%.) 30-відсоткову квоту пропонується розподілити між усіма іншими постачальниками (близько десяти країн), відповідно, під кінець року внутрішні виробники мають займати 40% ринку.

На імпорт бензину понад квоту пропонується встановити мита в розмірі 29,3% митної вартості, на ДП — 30,7%. “Укртатнафта” очікує, що до 2020 р. українські НПЗ зможуть отримати до 70% у балансі ринку нафтопродуктів України.

Оскільки відродження нових НПЗ не передбачається, під “українською” часткою ринку необхідно розуміти переважно частину групи “Приват”. Шебелинський ГПЗ не має можливості суттєво наростити потужність і планує до 2019–2020 рр. вийти на переробку 800 тис. т сировини на рік, що забезпечить близько 6,25% ринку бензину й ДП. Таким чином, “Приват” бачить себе на більш як 60% ринку, що вже є монополією.

“Я тебя слепила…”

Що відбуватиметься у разі вживання зазначених заходів? Сам по собі механізм ручного розподілу поставок означає, що кожен ресурсотримач розумітиме свою частку, а отже, ринкової боротьби чекати не доводиться. Неминуча пряма або негласна цінова змова постачальників. Звісно, йдеться про максимальні ціни. На цей час верхню цінову планку становлять морські імпортні поставки, які дорожчі за російські та білоруські у середньому на 50 дол./т. У перерахунку на літри — 1,15 грн/л. Це для початку.

Та найцікавіше не про ціни, а про обсяги. Наприклад, за задумом “Укртатнафти”, уже з 1 липня 2018 р. внутрішній виробник муситиме зайняти 30% ринку бензину й ДП. Завод у своїй заяві пише, що це 155 тис. т ДП. Виходить, йому потрібно переробити близько 450 тис. т нафти. Реально? Теоретично, так. Але при цьому завод виробить 150 тис. т бензину — місячний обсяг споживання всієї країни. Очевидно, що мінімум 30% залишиться за імпортом, тому жорстке “затоварення” неминуче.

Великий знак питання й над 100 тис. т мазуту, виробництва якого ніхто не скасовував. Єдиний вихід — експорт. Мінус від цієї операції як бик вівцю покриє весь позитивний ефект масштабу й заробіток на дизпаливі.

Ще нюанс: квоти розраховано, виходячи із середньорічних показників. Але влітку й восени споживання зростає порівняно із середньорічним на 20–30%. Як завозити обсяги понад квоти, з 30-відсотковим митом? У нинішніх цінах це додасть у розпал сезону по 150 дол./т, або
4 (!) грн на літрі.

Згідно з геніальним планом “Укртатнафти” восени, а потім і взимку українським НПЗ доведеться закривати вже 40% ринку. Для “Укртатнафти” це означає переробку 585 тис. т на місяць, або 7 млн т у річному еквіваленті — максимальну й, швидше за все, уже недосяжну потужність заводу. При цьому паралельно збережуться величезні обсяги низьколіквідного бензину й мазуту, які утоплять економіку заводу у водах Чорного моря, куди доведеться експортувати ці колосальні надлишки.

Припустимо, бензин можна буде продати за демпінговою ціною на внутрішньому ринку. Але тоді ми одержимо абсолютного монополіста, на якого молитиметься весь ринок і не тільки. Один збій (а як ми вже зазначали, заводик у Кременчуці не дуже свіжий) — і захитається вся країна…

Нескладно переконатися, що сценарій “Укртатнафти” абсолютно нереальний і містить у собі чимало ризиків. Чи непокоїть це женевських патріотів? Навряд чи.

Що робити?

Будь-яке регулювання ринку обернеться неминучою дестабілізацією — або збоєм поставок, або зростанням цін, а швидше за все, і тим і іншим. Проблема “Укртатнафти” значною мірою надумана та продиктована бажанням “Привату” половити рибку в каламутній передвиборній воді. Сьогодні ніщо не заважає заводу нарощувати переробку. І російський, і білоруський нафтопродукт надходить в Україну не за низькими, а за високими цінами відносно світового ринку. Це створює умови для ефективної роботи внутрішнього виробника. А проблеми справді є, але вони іншого роду. І “лікувати” їх треба інакше.

Перша проблема — низька глибина переробки нафти. Це означає, що при будь-якому завантаженні “Укртатнафта” вироблятиме багато мазуту, який неминуче обнулятиме економіку. Потрібні проривні інвестиції й технології, але їх поки що не видно.

Друга проблема — ринок не хоче купувати кременчуцьке паливо. Точніше, хоче, але трейдери елементарно бояться “Привату”. Репутація групи відома всім, вона “кинула” всіх і кожного не лише на ринку, але й у країні. У Приватбанк держава закачала 155 млрд грн, і віддавати їх будемо не тільки ми, а й “ненароджені”. Бізнес готовий платити чортові й навіть агресорові, але бути спокійним за свої кровно зароблені або позичені у банку. І зовсім не готовий ризикувати в роботі з “патріотами” з Женеви, управа на яких поки що знайшли тільки в Лондонському суді.

Інвестиції у виробництво та зрозумілі правила гри — от рецепт успіху для Кременчуцького НПЗ. Квоти й мита — це нове проникнення в кишені українців і відтермінування вирішення реальних проблем української нафтопереробки.

Джерело: dt.ua