Всі, хто виросли в СРСР або хоча б в 1990-і, напевно не раз бачили непоказний позашляховик ЛуАЗ-969. Але мало хто знає, що цей найпростіший всюдихід для сільської місцевості спочатку базувався на доопрацьованому шасі секретного армійського транспортера переднього краю (ТПК), який з середини 1950-х розробляв московський інститут НАМІ. А коли вчені мужі остаточно заплуталися в своїх ідеях, проект цієї амфібії передали на молодий Запорізький автозавод, який створив перші працездатні ТПК ЗАЗ-967, що перетворилися потім у серійні машини ЛуАЗ-967.
З 1962 року виправленням помилок солідного інституту і доопрацюванням ТПК займався конструкторсько-експериментальний відділ Запорізького автозаводу «Комунар». Саме там з’явилися перші прообрази майбутніх транспортерів з новими агрегатами і маркуванням ЗАЗ-967, зовнішність яких змінювалася потім майже щороку.
За основними агрегатами і вузлами нові ТПК були уніфіковані з серійними «запорожцями», але представляли собою самостійну конструкцію, яка лягла в основу вантажопасажирського автомобіля ЗАЗ-969. На відміну від московських прототипів, на ТПК із Запоріжжя з’явилися більш потужні верхньоклапанні мотори V4 повітряного охолодження і механізм блокування диференціала в задньому приводі.
Машини зразка 1962 – 1963 років мали характерну плоску передню панель з горизонтальною барабанною лебідкою і трикутними виїмками для малогабаритних фар, два глушника по сторонам капота з відводами вихлопу вниз, верхній повітрозабірний кожух і запасне колесо на відкидному задньому борту. Для управління автомобілем з положення лежачи рульова колонка залишилася колишньою, додаткові сидіння складалися в ємності під підлогою, по бортах кріпився шанцевий інструмент.
Зразки 1964-1965 років зі звуженим передком і глушником в кожусі на передній панелі поруч з лебідкою все більше нагадували майбутні ТПК. Машини двох перших серій постачали мотором МеМЗ-966 потужністю 22,5 к. с., синхронізованою чотириступінчастою коробкою передач, відключенням приводу задніх коліс, колісними редукторами і незалежною торсіонною підвіскою. Доопрацювання та випробування тривали до листопада 1965 року. За їх результатами з’явилися 27-сильні прототипи, які стали основою серійного варіанту ЛуАЗ-967.
На дослідних і передсерійних ТПК встановлювалася суцільнометалева вантажна платформа з бортами і двома відкидними і знімними трапами-містками. У піднятому положенні вони служили бічними бортами-огорожами носилок або спинками сидінь. Компактна лебідка мала черв’ячний механізм з приводом від двигуна за допомогою двох клиновидних ременів.
На машинах ЗАЗ-967 вперше були випробувані три способи перевезення поранених: на двох бічних носилках, закріплених поверх бортів і задніх колісних ніш, на спеціальних підстилках на підлозі кузова або на штатних сидіннях і на підлозі за водієм. Ще більш ефективним вважався четвертий варіант доставки двох-трьох поранених на одноосьовому причепі з відкидними бортами і тентом, хоча маневреність міні-автопоїзда залишала бажати більшого.
У 1968 році невеликий Луцький автозавод, який спеціалізувався на утилітарних машинах з агрегатами головного підприємства ЗАЗ, прийняв до серійного виробництва армійський ТПК ЛуАЗ-967. Одночасно він поступив на озброєння Радянської армії для застосування в бойових і санітарних підрозділах при прихованій доставці озброєння, особового складу і евакуації поранених в безпосередній близькості від лінії фронту.
Конструктивно ЛуАЗ-967 був доопрацьований варіантом ЗАЗ-967 з новою п’ятиступінчастою коробкою передач і водовідкачуючим насосом, пристосований до серійного виготовлення. Серед його технічних особливостей були карданний привід задніх коліс, укладений в подовжню трубу, фара-шукач за лобовим склом і винесений на переднє облицювання глушник в гратчастому кожусі.
З використанням серійного ТПК військові розробили перспективну програму його розширеного застосування. Автомобіль, спочатку створений як санітарний транспортер-евакуатор, планувалося перетворити в ефективний надлегкий джип для патрулювання, охорони і розвідки, а також багатоцільове шасі для швидкохідних бойових машин швидкого реагування. У дослідному порядку на ньому монтували кулемети, станковий гранатомет, протитанкові ракети і безвідкатні гармати. Всі ці «добрі наміри» так і не вийшли зі стадії сміливих експериментів.
У 1972-му шляхом незначної модернізації ЛуАЗу-967 в Луцьку налагодили збирання варіанту ЛуАЗ-967М. Його серійне виробництво вдалося розгорнути через три роки. Потужність машини зросла до 37 к. с., що призвело до змін і посиленням агрегатів трансмісії, шасі та застосування розширених шин. Іншими новинками стали двоконтурна гідравлічна гальмівна система і електрообладнання, уніфіковані з автомобілями «Москвич» і УАЗ відповідно.
Зовні ЛуАЗ-967М відрізнявся передньою панеллю кузова з двома фарами і глушником, з 1981 року його комплектували спрощеними знімними тентами-полотнищами. На останніх випусках прибрали лебідку, а задній борт зробили невідкидними. На шосе ТПК розвивав швидкість 75 км/год, на плаву – 3-4 км/год, запасу палива вистачало на 40 хвилин руху на воді.
На початку 1980-х був розроблений транспортний або патрульний варіант ЛуАЗ-967МП, який представляв собою міні-джип, замість носилок оснащений радіостанцією або легким озброєнням. Зовні він відрізнявся наявністю переднього бампера, широкими дзеркалами заднього виду, захисними фартухами з боків передніх сидінь, новим об’ємним тентом з боковинами і відсутністю возимих містків. Всі ці виконання теж залишилися в дослідних зразках. До 1991 року було зібрано близько 20 тис. автомобілів серії ТПК, в більшості – моделі ЛуАЗ-967М.
На початку 1980-х років в Луцьку зібрали пробні зразки тривісного плаваючого транспортера ЛуАЗ-972 з рівномірно рознесеними провідними мостами, якому привласнили військовий код «Геолог». Конструктивно від серійного ЛуАЗу-967М він відрізнявся подовженим кузовом і додаткової середньою парою керованих і ведучих коліс, ідентичних переднім. Формально автомобіль залишався санітарним ТПК, а фактично був легкий транспортер озброєння. Його ідея виникла в процесі створення двовісних ТПК з системами озброєння, які планувалося використовувати для прихованої доставки бойової обслуги з переносним зенітно-ракетним комплексом «Голка». Після випробувань ЛуАЗ-972 отримав рекомендації по суттєвому доопрацюванні.
У 1990 році варіант з модернізованими агрегатами і новим плаваючим кузовом був перейменований в ЛуАЗ-1901, зберігши шифр «Геолог». До його конструктивних особливостей ставилися рядний трициліндровий дизель потужністю 48-51 к. с., гідропневматична підвіска від легкової моделі ЛуАЗ-1301 і диференціали, з самоблокуванням всіх мостів. У гостроносому герметичному кузові без дверей містилося чотири відкидних сидіння, розташованих у шаховому порядку, або більш важке оснащення. До розвалу СРСР автомобіль встиг пройти випробування, але незабаром роботи по ньому були закриті.
У нових ринкових реаліях ні військові, ні цивільні ЛуАЗи вижити не змогли. У 1990-і робилося кілька спроб їх реанімування, але всі вони залишилися марними.
Зимова експлуатація автомобіля і так несе в собі низку ризиків, а додаткові помилки з боку…
Найближчим часом в Україні з'явиться нова заборона для автомобілістів. Законопроєкт №9642 внесено до Верховної Ради,…
Паркування в умовах обмеженого простору може стати для автомобілістів справжнім кошмаром. Однак одна маловідома функція…
В Японії місцеві компанії давно освоїли розробку і масовий випуск гібридних автомобілів, ставши лідером у…
Постійне зростання цін на автомобільне паливо часто змушує українців запасатися бензином завчасно. При цьому варто…
Якщо ви купуєте старий кросовер із прицілом на вигідний перепродаж через кілька років, то варто…