ЛуАЗ-1302: чому перший український позашляховик залишився не при справах

Останні роки існування СРСР були нелегкими для більшості галузей виробництва, і автопром – не виключенням. Нерідко траплялося так, що машини, випущені наприкінці 1980-х років, залишалися недооціненими. Саме так сталося з моделлю Луцького автомобільного заводу ЛуАЗ-1302, який іноді називають останнім радянським всюдиходом.

Випуск автомобіля був розпочатий в 1988 році. По суті, він був модернізованою версію ще одного представника цього ж заводу ЛуАЗ-969М.

Порівняно з попередником, ЛуАЗ-1302 мав нову приладову панель, більш зручні сидіння – такі ж, які встановлені на «Таврії», поліпшена система шумо- і віброізоляції. При цьому зовнішній вигляд обох моделей автомобілів практично не відрізнявся. Крім того, на відміну від моделі 969М ЛуАЗу-1302 був оснащений більш потужним двигуном МеМЗ-245 об’ємом 1,1 літра на 53 к.с..

Позашляховик вдався досить комфортним: у нього був компактний кузов з матер’яним верхом, в салоні встановлено два повноцінних крісла, а в багажному відділенні – ще два додаткових сидіння. Автомобіль мав хорошу геометричну прохідність, повний привід і невелику масу – все це забезпечувало машині видатні позашляхові якості.

Однак гідні технічні характеристики не допомогли позашляховику завоювати популярність серед споживачів. Складні дев’яності не дозволяли розвинути достатній попит на цей автомобіль, а пізніше – коли ситуація стала дещо кращою – ЛуАЗ-1302 вже морально застарів. Тому його випуск згорнули до початку нового тисячоліття.