Яма на ямі: якими дорогами в Україні краще не їздити

Під час “довгих” травневих вихідних, ми вирішили поїхати з Києва на відпочинок до Бердянська. Цією поїздкою, довжина якої в обидва кінця склала близько 1600 км, ми отримали можливість оцінити справжню якість українських доріг відразу в декількох областях.

В Бердянськ з Києва можна потрапити кількома шляхами. Є найдовший маршрут – на Полтаву, потім необхідно звернути на Красноград, а з Краснограда виїхати на трасу Харків-Сімферополь; рухатися нею до Запоріжжя і далі – до Василівки.

Після Василівки перед водієм постає вибір – їхати в Бердянськ через Мелітополь або через Токмак. Про те, яке рішення буде кращим, мова піде трохи пізніше. Загальна довжина цього маршруту – близько 850 км.

Є й інший шлях: Київ – Бориспіль – Переяслав Хмельницький – Софіївка – Кременчук – Кам’янське (Дніпродзержинськ); в обхід Дніпра, на Запоріжжя, а потім знову або Токмак, або Мелітополь.

Цей маршрут більш ніж на 100 км коротший за попередній, однак навігатор показав, що рух по ньому займе на годину довше, ніж поїздка значно довшим маршрутом, через Полтаву-Красноград. Пояснюється це жахливою якістю цієї дороги, особливо в Черкаській області, після повороту на Дніпро в районі Золотоноші. Вночі по цій дорозі їздити не рекомендується, інакше є великий шанс залишитися без коліс.

Нормальний відрізок тут починається тільки після Кам’янського – більш ніж в 400 км від Києва, на об’їзній дорозі навколо Дніпра, яку добре побудували в рамках підготовки до Євро-2012. Об’їзна переходить в трасу Дніпро-Запоріжжя. Її капітально відремонтували в минулому році і вона перебуває у відмінному стані.

І є ще один шлях – не доїжджаючи до Полтави, повернути в Решетилівці в бік Кобеляк і далі рухатися через Царичанку, до Каменського, Запоріжжя та Бердянська. Довжина цього маршруту майже така сама, як і кременчуцького, але, кажуть, що якість дороги там краща. У підсумку, ми ним і скористалися.

Дорога Київ-Полтава ремонтувалася ще в рамках підготовки до Євро-2012. Зараз будівельні роботи в Полтавській області ще тривають. Однак аж до Лубен і Хоролу, а це понад 200 км, за якість дорожнього покриття хвилюватися не варто. Воно дозволяє їхати практично з будь-якою швидкістю, на яку здатна ваша машина. Ясна річ, ми не рекомендуємо порушувати правила і перевищувати швидкість.

Після повороту в Решетилівці, ми виїхали на дворядне шосе. Воно було майже без ям, але латаним-перелатаним. Через це довелося сильно знизити швидкість. До речі, саме на цій дорозі в минулому році почали укладати сучасне цементно-бетонне покриття, яке, за словами прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, має перетворити це шосе в сучасну магістраль.

Ці роботи дійсно відбуваються. Але якщо нову дорогу з якихось причин не побудують – маршрут Решетилівка – Дніпро стане дуже поганим. Річ у тім, що через дорожні роботи, деякі ділянки являють собою справжнісіньку ґрунтовку. По ній не можна пересуватися швидше 20-30 км ч.

А в районі Царичанки потрібно бути особливо уважним. Дорога покрита досить глибокими ямами, в яких можна легко пробити колесо. Вдень їх можна майже без проблем об’їхати, але ось в темний час доби, потрібно бути дуже обережним.

По Дніпровсько-Запорізькій ділянці, ми виїхали на кримську трасу. Її не ремонтували дуже давно, але вона якимось чином досі в стерпному стані. Покриття місцями дуже нерівне, але і майже без ям.

А у Василівці ми встали перед тією самою дилемою – або через Токмак, або через Мелітополь. Річ у тім, що 140-км ділянка дороги через Токмак ще в минулому році прийшла в абсолютно непридатний стан. Зараз, на рівні Єврокомісії вирішується питання про виділення коштів для її повного ремонту. Але поки цього не сталося, місцеві настійно рекомендують не їхати в Токмак, особливо після настання темряви.

Тому вибір очевидний – їхати через Мелітополь. Якість цієї дороги не найкраща, але принаймні, вона не таїть в собі небезпечних сюрпризів.

Назад вирішили їхати через Красноград та Полтаву. Цей маршрут найдовший, але і найбільш швидкісний. Про трасу Київ-Полтава мова вже йшла. На цьому ж маршруті є автодорога М-29 – Харків – Красноград – Перещепине, яка була побудована в кінці “нульових” і за своєю якістю конкурувала з автомагістраллю Київ-Бориспіль.

Але, перш ніж потрапити на М-29, потрібно подолати 100 кілометрів ділянки траси Київ-Сімферополь в Запорізькій та Дніпропетровській областях. Вона дозволяє їхати досить швидко, але місцями вже покрита вибоїнами. У 2019 році цій дорозі ще допоможе ямковий ремонт, але в 2020 році вона ризикує прийти в повну непридатність.

Звернувши в районі Новомосковська на трасу Дніпро – Донецьк (якість – трійка з плюсом), ми, через 20 км, повернули на М-29.

Тут, якраз і знаходиться пам’ятник тому, що відбувається з дорогами, коли їх будівництво переривається. Це так звана дніпровська “бетонка”. Її намагалися ремонтувати ще до Євро-2012, але здолали тільки один з напрямків, покривши його свіжим асфальтом. Тепер машини їздять тільки по цій стороні. Друга сторона заросла травою, перетворивши “бетонку” на дворядне шосе.

Нова ділянка траси М-29 також поступово приходить в непридатність. Він все ще дозволяє розвивати велику швидкість, але лише в лівому ряду. У правому ряду, в деяких місцях вже можна пошкодити диски.

На цьому ж маршруті є дві по-справжньому погані ділянки. Це короткий відрізок дороги Красноград-Карлівка, де в кількох місцях потрібно скидати швидкість майже до повної зупинки. Друга ділянка – це, власне, місто Полтава. Місцева влада, схоже, вирішила, що дороги їй взагалі не потрібні.

Якщо відкрити сайт Автострада, який показує актуальний стан українських доріг, то можна побачити, що більшість напрямків позначені червоним кольором, що свідчить про погані дороги. З цим висновком можна погодитися – на схід і південь від Києва живих доріг, які можна було б позначити зеленим кольором, справді залишилося дуже мало.

Джерело: Апостроф