Бельгійський бізнесмен Поль ван дер Ховен аналізує, чому автодороги в Україні є небезпечними і які конкретні кроки треба зробити для того, щоби ситуація змінилася на краще, пише tvoemisto.tv.
Говорячи про безпеку дорожнього руху, ми припускаємо, що дорога – це небезпека. Кожен знає, що дороги небезпечні. Але чи кожен запитує себе, що саме робить їх такими й у який спосіб наша поведінка може збільшити чи зменшити цю небезпеку?
В Україні є кілька ключових факторів, які роблять дороги небезпечними:
1. Поганий технічний стан самих доріг.
2. Відсутність ефективного контролю технічного стану автомобілів.
3. Відсутність автомагістралей.
4. Брак інструментів для управління поведінкою водія.
5. Неповага водіїв до інших учасників дорожнього руху, нехтування правилами та вимогами закону.
Суворі правила й посилення відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що відбувається протягом майже десятиліття, не можуть кардинально виправити ситуацію на краще.
У більшості випадків джерелом небезпеки є не один конкретний, а поєднання різних чинників. Чотири перші з них – це проблема пріоритетів державної політики. Поки щобільшість українських політиків дбає про покращення життя невеликої групи людей, а не цілого суспільства. Закони, спрямовані на підвищення рівня безпеки на дорогах, є, але не виконуються. Чому? Однією з причин я вважаю відсутність бажання запровадити ефективну, не корумповану систему контролю дотримання законів і правил, яка працювала б для всіх без винятку.
Крок у цьому напрямку держава зробила, створивши патрульну поліцію. Проте вона не виконує й половини завдань, які стоять перед владою. Судова система, яка відповідає за покарання порушників, потребує такого самого очищення, як і поліція; без цього будь-яка реформа приречена на провал. Якщо не завершити реформу, яка має на меті утвердження виконання закону, то й сам закон буде зруйновано – він не працюватиме.
Два останні чинники з переліку пов’язані з особистими мотивами людей. Я часто спостерігаю за поведінкою водіїв. Бачу, як вони розмовляють по телефону за кермом; везуть дітей на передньому сидінні без захисту; водіїв і пасажирів із не пристебнутими ременями безпеки; постійні гудки без потреби. Бачу, як вони не пропускають пішоходів на переходах і їдуть на червоне світло.
Усі ці порушення мають спільну основу.
Якби на дорозі нікого не було, крім вас, то й правила не були б потрібними. Але щойно на дорозі з’являється щонайменше двоє учасників руху, правила стають необхідними. Ви самі зацікавлені в них, щоб убезпечити себе й не створювати небезпеки для інших.
На жаль, в Україні все відбувається так, наче немає жодних правил.
Якщо водій їде назустріч вулицею з одностороннім рухом, про що він думає, що в нього в голові?
Перш за все, він не має ані найменшої поваги до інших водіїв та не відповідає за свої дії, а ще не думає про наслідки. Сила удару за фронтальної аварії на швидкості 80 кілометрів за годину можна порівняти з ударом двадцятип’ятитонного бетонного блока.
По-друге, він ставить себе вище за закон і вважає, що не буде покараний. Таке ставлення є, перш за все, наслідком безкарності та корупції, яка допускає вибіркове покарання. Це головні чинники, які зумовлюють таку поведінку водіїв:
- брак поваги й відповідальності перед іншими учасниками руху та
- відсутність страху бути спійманим і покараним за порушення.
Потрібно спонукнути людей відповідати за свої дії, а не шукати причини, які дозволяють порушувати правила й закони. Донести до них розуміння того, що повага до права інших учасників руху є водночас повагою до самого себе.
У Бельгії, де я живу, учасники руху поділяються на «слабких» та «інших, або сильних». Слабкі – пішоходи, велосипедисти й мотоциклісти. Сильні – автомобілі, вантажівки й автобуси. Загальне правило полягає в тому, що слабкі завжди мають пріоритет. Це вкладається в голови людям із молодшого шкільного віку.
Дорожня поліція навчає маленьких дітей правил поведінки на дорогах, дорожніх знаків, пояснює небезпеку, яка може трапитись, якщо не дотримуватись правил. Бельгійська дорожня поліція має великі моделі доріг, де діти вивчають правила, керуючи маленькими автомобілями. Це не лише допомагає опанувати правила дорожнього руху, а й учить дітей поважати інших учасників руху та навіть виправляти поведінку своїх батьків.
Отже, освіта є важливим, якщо не найважливішим чинником безпеки дорожнього руху. Діти вже сьогодні є учасниками дорожнього руху, а незабаром стануть водіями. Й визначатимуть, чи будуть безпечними українські дороги.
Обговорити цю тему в Facebook