Ще в роки перед Другою світовою війною, хот-роди народилися як дешеві машини для швидкої їзди і перегонів. Брали серійні ”тачки”, форсували двигун, викидали зайві деталі, додавали широкі і міцні колеса замість вузьких спицьованих – і шикувались на лінії старту для аматорських перегонів.
Пізніше, у 1950-60 роки, в Америці з’явилися хот-роди більш демократичні. Це були ті самі старі довоєнні моделі, але придбані місцевими хлопчаками на автозвалищах у напівживому вигляді і перетворені на такі собі розважальні боліди. Молодь, коли нашвидку, коли грунтовно, доводила 30-річні машини до ходового стану для поїздок на свої тусовки, попутно надаючи їм певного стилю на свій смак. Часто ці хот-роди і справді “прокачували” для участі в імпровізованих перегонах, але так само часто за браком можливостей це були просто фанові “тачки” для суто тусовочного руху.
Одне слово, хот-роди – це суто американська тема і на нашому європейському грунті вони прижилися лише в обмежених, специфічних варіантах. Тим більше, що ще у минулому столітті рух хот-роудингу розділився на кілька течій, зокрема:
– суто гоночні машини для драг-рейсингу (швидкісні заїзди на чверть милі);
– комплектні ретро-автомобілі з характерними змінами у стайлінгу: занижений дах кузова, зменшений кліренс, сучасні колеса широкого профілю. Іноді конструктори відмовляються від крил та інших зайвих деталей;
– оригінальні конструкції з оголеними елементами, з брутального вигляду ходовою частиною, примітивною кабіною та двигуном великого робочого об’єму. Знавці називають такий підклас машин рет-родом.
Як не дивно, останній вид широко представлений в Україні. Наприклад, в Одесі є цілий клуб шанувальників хот-родів Car Customs, де і зробили кілька екземплярів таких машин.
Обговорити цю тему в Facebook