У 1988 році в результаті кропіткої роботи інженерів луцького «ЛуАЗ», спільно з фахівцями ленінградського «НАМІ» на світ з’явилося 2 експериментальних авто: ленінградська версія «ЛуАЗ-Прото», і луцька – «ЛуАЗ-1301». Візуально обидві машини були абсолютно однакові, але в одній з моделей були власні технічні напрацювання і своєрідні рішення.
Довжина автомобілів становила 3,4 метра, ширина – 1,57 метра, висота 1,57 метра, а споряджена маса – 850 кілограмів. Також, дані екземпляри були випущені тільки в трьохдверному компонуванні. На «ЛуАЗ-Прото» встановлювали чотирициліндровий бензиновий силовий агрегат «МеМЗ-245″ (від ЗАЗ-1102), об’ємом 1,1 літра і потужністю 53 кінські сили, завдяки чому машина без проблем розганялася до 148 кілометрів на годину, а витрата палива становила скромних 6 літрів на 100 кілометрів. Двигун працював в парі з шестиступінчастою МКПП. На автомобіль встановлювали незалежну передню і залежну задню підвіску за формулою «4/4», включаючи повнопривідну систему і підключаємий передній міст. Задні крісла можна було розкладати, без проблем трансформуючи їх в спальні місця.
Втім, всупереч своїй оригінальності, «ЛуАЗ-Прото» так і не потрапив в серійне виробництво через неналежне фінансування і свою специфічність для радянських обивателів.
Обговорити цю тему в Facebook