ЛуАЗи завжди вважалися безкомпромісними позашляховиками з мінімальним комфортом. Важливою була уніфікація з “Запорожцями”.
Сьогодні такий автомобіль міг би бути потрібен військовим, цивільним професіоналам, робота яких пов’язана з пересуванням по, так би мовити, невпорядкованій місцевості – правоохоронцям, аграріям, лісникам, єгерям, геологам, повідомляють в Авто24.
З приватних власників подібну машину могли б придбати люди, які захоплюються полюванням, риболовлею та туризмом. Але оскільки для них це хобі, це мала б бути друга (а то й третя) машина у родині – і при тому родині заможній. Членів якої аж ніяк не задовільнив би “брезентовий” комфорт “Волинянки”. І тут зіграють роль ціна і дизайн.
Ще у 1980-ті на Луцькому автозаводі почали створювати заміну першому поколінню “Волинянки”.
Що можна було б вдосконалити в ЛуАЗі
Кузов. Можливо, він міг би залишиться типу кабріолет, але вкрай потрібно додати комфорту і свіжого стилю – нехай він навіть буде все в тому ж ключі “мілітарі”, “кантрі” або “ретро”.
Двигун. Звісно, проситься щось більш сучасне, ніж радянська розробка початку 1960-х. І знайти готовий мотор для закупівлі сьогодні не проблема, при тому, що була навіть цілком прийнятна версія ЛуАЗ-1301 з “таврійським” двигуном (він же ставився на Daewoo Sens). Але навіть якщо залишити машині той самий V-подібний “повітряник” МеМЗ, за використання сучасних матеріалів і контролю якості його реально довести до прийнятних кондицій надійності та довговічності. А інжекторна паливна система поліпшить його віддачу до 60 – 65 к.с., екологічність та економічність.
Трансмісія. Не варто міняти щось принципово в унікальній трансмісії класичного всюдихода. Його 5-ступінчаста коробка передач замінювала собою “роздатку”, а вали не потребували дорогих ШРУСів. В колісних редукторах варто поміняти шестерні на косозубі та застосувати ефективні сучасні ущільнення.
Надійність та довговічність. Це те, чого не було у луцького автомобіля. Вирішити питання можна суворою виробничої дисципліною, якісними матеріалами та відповідальних деталей. Принципових конструктивних помилок у цьому плані в ЛуАЗів не було.
Якщо говорити про відновлення запуску всюдиходів ЛуАЗ можна лише за умови, що машина буде базуватися на концепції моделі 969 і більшості її агрегатів. Тому що проектувати, випробовувати та доводити нові агрегати буде нереально дорого. Тобто треба бути готовим до того, що більша частина шумів та вібрацій “Волинянки” збережуться і на машині XXI ст.
По-друге, машині потрібен інший, більш комфортабельний кузов. Всадити в той моторизований брезентовий намет сьогодні вдасться хіба що бійця-піхотинця, та й те, погрожуючи трибуналом. Але це питання найменш проблемне, оскільки є доступні для малосерійного виробництва технології просторової рами з пластиковим обвісом. Такий кузов не буде дорогим, до того ж йому можна придати більш-менш актуальний стайлінг.
І, нарешті, доведеться принципово вирішити питання активної та пасивної безпеки. Спроби довести ЛуАЗика середини XX ст. до сучасних вимог ще на півдорозі піднімуть його ціну до космічних висот. Але якщо не замахуватись на експорт на зовнішні ринки, це питання можна буде відрегулювати на законодавчому рівні в межах України. Просто питання буде стояти так: що більш потрібно воюючій країні – “правильна” безпека чи наявність доступного позашляховика для нагальних транспортних потреб держави.
ЛуАЗ “Прото” – одна з найцікавіших версій “Волинянки” другої генерації. Це був проект, який так і не був реалізований.
З огляду на вищесказане, ясно одне: треба створювати для початку концептуальний проект нової ”Волинянки” і добре його прораховувати.
Обговорити цю тему в Facebook