Серед чималого числа версій і модифікацій “Запорожців”, виявляється, були передньопривідні варіанти. Причому ці машини були прораховані дуже грунтовно, вони проходили випробування і позитивні висновки експертів. Чому ж їх так і не поставили на конвеєр?
В середині 1960-х років у колах провідних вітчизняних автомобільних конструкторів розпочалися, як тепер кажуть, розбрід і хитання. У світі на той час з’явилися кілька масових революційних автомобілів з переднім приводом – таких як Austin Mini, Renault 4 – і кілька наших науковців просто захворіли на них.
Для розміщення силового агрегату значно переробили силову структуру кузову, зрозуміло, що підвіска стала іншою – традиційного для переднього приводу McPherson. У передній панелі замість штатного муляжу 966-го з’явилася функціональна радіаторна решітка.
Передньопривідні “Запорожці” пройшли комплекс випробувань у НАМІ. Результати тестів були використані у подальших роботах зі створення передньопривідної машини для виробництва на ЗАЗі. Тобто у кожній “Таврії”, “Дані” та “Славуті” була часточка НАМІ-0137.
Єдина причина, з якої частина конструкторів просувала модернізацію старих моделей під передній привід – намагання дати споживачеві більш сучасний двигун: економічний, довговічний та більш надійний. Це саме те, чого б не завадило “Запорожцям”, але переміг… здоровий глузд! Адже більш логічним було не ставити новий агрегат у стару машину, а створювати разом з ним повністю сучасну машину.
Чим врешті-решт все і закінчилося: запорізькі конструктори створили “Таврію” – цілком сучасний для свого часу передньопривідний автомобіль.
Обговорити цю тему в Facebook