Викладач автошколи розповів всю правду про свою роботу. Пояснив, чому 70% успіху залежить від бажання вчитися і на що потрібно звернути увагу при виборі інструктора.
Сергій за кермом 20 років. Половину з них вчить водити машину інших. Каже, що працювати подобається: нові люди, живе спілкування, передача знань, відчуваєш себе корисним – це добре. А коли не хочуть вчитися, коли качають права не по справі, коли немаленькі витрати на автомобіль і залишає бажати кращого зарплата – тоді погано. Чого ж більше в цих регулярних поїздках від смутку до радості, у кого вчаться водити дружини інструкторів і що робити, якщо курсанта за кермом занесло, а в машині відчинилися двері.
Про те, як сів за кермо
— Пам’ятаю, до армії ще батьки говорили, мовляв, іди на права – стане у нагоді. Не пішов. Відслужив, повернувся, вони знову: йди на права. Не пішов. А потім батько купив автомобіль – тоді їх ще з Польщі ганяли. Ford Sierra, як зараз пам’ятаю. І я вмить побіг вчитися. З’явилася цікавість, машина – це ж серйозний стимул. Мені тоді було 20 років, і цей Ford – мій перший автомобіль.
Я своїм курсантам відразу кажу: якщо не плануєш здати і їздити – подумай, а чи треба тобі взагалі права? Водія робить досвід, час, проведений за кермом. Якщо скласти і покласти корочку на полицю роки на три – яка від цього користь? Через три роки і приходь, коли реальне бажання з’явиться. А то приходять такі невизначені: азарту немає, старання немає – тільки мучаться. А через три роки знову приходять: дозріли, але доводиться згадувати, як рулити. Нічого, нагадаємо. Головне, щоб згодилося.
Про те, як прийшов у професію
— Я займаюся підготовкою курсантів років десять, напевно. З рахунку, якщо чесно, збився. Закінчується другий диплом моєї викладацької діяльності, а вони видаються терміном на п’ять років. Це коли проходиш спеціальні викладацькі курси – психологія там, правила дорожнього руху – і потім отримуєш допуск для того, щоб вчити інших.
Спочатку Сергій служив у Департаменті охорони. Тоді всі поєднували роботу з викладацькою діяльністю. В будні дні працюєш, а у вихідні – викладаєш де-небудь.
— Службу закінчив за вислугою років, тепер ось тільки викладаю. Зарплата у інструктора, звичайно… Напиши так: залишає бажати кращого. Тому не так давно купив власну машину, щоб викладати, відкрив ІП. Працюю, в загальному.
Коли Сергій отримував свій перший диплом, у нього викладав і Юрій Краснов.
— Ой, з ним цікаво було, він багато часу, пам’ятаю, приділяв питанням психології, поведінки водіїв. Через п’ять років, коли я знову прийшов на курси, Краснов вже не викладав нам. У той раз нудно було – мені не сподобалося. Зараз закінчиться п’ятирічка, подумаю ще, йти на третій круг чи ні.
Про свою методику
За десять років у викладача виробляється власна методика навчання, з’являються свої прийоми, приходить розуміння того, як знаходити підхід до людей.
— Я намагаюся дати курсанту більше свободи. Пояснив, показав, розжував і пробуй сам, я спостерігаю, контролюю. Звичайно, підкажу, коли потрібно, але постійно керувати, бубніти під ніс кожну дію – такого я не люблю. Воно ж як: якщо постійно говорити, що робити – толку не буде. Скільки разів я з цим стикався: вказуєш – курсант робить. А коли треба самому – втрачається. Ось він їде ніби нормально, а коли потрібно повернути забуває, що краще знизити швидкість, включити знижену передачу, плавно увійти в поворот. Або зупинився пропустити пішохода і рушає з місця з третьої передачі.
Комусь підкажеш – він запам’ятовує. А інший ні в яку, ні на другий раз, ні на третій. Тому я прагну прищепити розуміння того, як керувати автомобілем. Можна навчитися натискати на педалі, але у курсанта повинна бути думка, він повинен знати, що йому робити.
Намагаюся не кричати, не лаятися. Тут потрібен підхід та лояльність, інакше починаються проблеми. Але бували всякі ситуації. Інколи люди плутають педалі – потрібно бути напоготові. Пам’ятаю, під’їжджаємо до переходу, жінка йде через дорогу. Я кажу курсантці: гальмуй. А вона на газ як натисне! Я на гальма, вона на газ. Машина стоїть, двигун реве! Цю бідну жінку з пакетами як вітром здуло з дороги.
Взимку в занос йшли. Починало кидати на дорозі, розвертало поперек проїжджої частини, а навколо автомобілі. З усіх боків біжать люди: “Все в порядку?” Гаразд, кажу, а курсантові: “Повільно і акуратно від’їджай назад і поїхали далі”.
Одного разу ось в такому розвороті у мене відкрилися пасажирські двері. Машина автошколи, “Жигулі”. Нас занесло – двері відчинилися, я тільки встиг схопитися за ручку. Вирівняли автомобіль – двері зачинилися. Не знаю, що там за фокус стався. “Жигулі”, одним словом. Зупинилися тоді, прочитав курсанту мораль, потім поїхали далі.
Про те, як вчив дружину водити
— Я свою дружину сам відправив вчитися. Кажу, давай здаси, поки я викладаю, не хочу, щоб тебе хтось інший возив. Ну вона і пішла. Правила вивчила на зубок, а водінню я її вчив. Але тут вже ніяких бонусів – на дорозі ж бонусів немає. Ніхто до останнього не знав, що вона моя дружина. Приходила, казала: “Доброго дня, Сергію Леонідовичу!” І починали їздити, як зі звичайним курсантом.
Здала, так. Потім навіть їздила, возила мене, поки автомобіль не поміняв. Раніше був Renault Espace на автоматі — – дружині все подобалося, але казала, що хоче машинку поменше. Я купив поменше – викладаю тепер на ній. Але у нас же навчання на «механіці», відповідно, і мій автомобіль на механіці. І дружина не хоче їздити. Каже, відвикла від механічної коробки, а знову звикати не хоче.
Але є плюси. Вона ж до мене регулярно приходила на роботу, бачила, що і як. Тому ніяких питань не виникає. А то ж возиш і курсанток, дівчат молоденьких… Тепер і дружина, і всі родичі розуміють систему.
— До речі, як по-вашому, курсантів потрібно вчити їздити на механіці або на автоматі?
— Якщо людина з розумінням, якщо хоче і намагається – він поїде на будь-якій машині. А якщо не йде, то не в коробці справа. Я своїм курсантам ставлю домашні завдання: сядьте ввечері вдома, перед телевізором, а під ногу підкладіть щось м’яке або пляшку з-під води. І як педаль: натиснули і плавно відпустити, натиснули і відпускаєте. Щоб потім за кермом не було несподіванок.
Воно ж як: кинеш педаль – заглохнеш. На дизельній машині трохи простіше, а бензинова вона взагалі ніжна. Тренування не завадить. Але ти думаєш, хто це робить? Всі вважають, що водити машину – це як в дитячий сад сходити. А сідають за кермо – ноги калатають. Зі зчепленням постійно працювати треба: в місті простіше, а на майданчику весь час вичавлюєш.
Про гендерне питання
Сергій розповів, що колись, коли він сам здавав на права, в групі з 30 чоловік було дві-три дівчини. Тепер все змінилося.
— Групи зараз стали маленькими, у нас в школі від сили чоловік 15 збирається. І з них лише двоє-троє пацанів, а інші дівчата. Є групи, де взагалі тільки дівчата. Я думаю, що вони скоро займуть навіть чоловічі професії: подивися, в автобусному парку працюють, пасажирів возять, автоінструкторами стають. Вони більш активні, чи що. І я розмежувань не роблю: жінки здають на будь-які категорії, отримують права, водять – це в першу чергу водії.
Про процес навчання, ти знаєш, теж не скажу поганого. Інший раз хлопець не може швидко зрозуміти, що до чого, а дівчина-блондинка справляється.
На відміну, до речі, від віку. Моя думка: потрібно вибирати золоту середину. Не надто молодим йти, але і не відкладати до останнього. Людям старшого віку буває складно за кермом. Приходила до мене жінка років п’ятдесяти. Важко їй було навіть на майданчику, хоча зазвичай у мене там всі справляються. А з нею ніяк – півмашини побила, коли на стовпчики наїжджала. Так ми з нею до міста і не доїхали.
Про інших водіїв
— Хто-небудь може мені пояснити, навіщо водії, коли їдуть за навчальним автомобілем, сигналять? Вони що, забули, як самі сиділи на місці курсанта? Або, може бути, самі в таких умовах навчалися, а тепер підтримують традицію?
Ну не може людина рушити, потрібно почекати п’ять секунд. Ні, починають сигналити, курсант лякається, глухне. Все, стоїмо хвилину, а то й дві. Тому що поки ми заведемся, поки знову дочекаємося потрібного сигналу світлофора… І хто в цьому винен?
Навіщо обганяють навчальну машину, підрізають? Я завжди кажу: взагалі не під’їжджайте близько до «учебці». У мене чотири рази вже було: ми рушаємо, а ззаду в бампер в’їжджає інший автомобіль. І куди ти так поспішав?
Про везіння
— Колись я здав на права з першого разу. І це було чимось нормальним. Тепер здають і по три рази, і по п’ять. Але я не хочу сказати, що курсанти стали гірше. Може бути, більш нервові зараз – ритм життя такий.
Кажуть, що і порядок складання підсумкового іспиту сильно змінився. До кращого або до гіршого – судити важко, але нервів дійсно витрачається чимало.
— Буває, що приймає на одного підвищить голос, і всі четверо вже сидять бліді – він же не в настрої. Підходжу, питаю, ну що, каюк? Так, кивають, можна не здавати.
А ще я не сумніваюся в такому понятті, як везіння. Ось я здав з першого разу – може, просто пощастило? А хто не здав – йому, значить, не пощастило. Будемо вчитися, щоб щастило частіше.
Про робочий графік
— За десять років у цій професії можу сказати точно: я непогано навчився спілкуватися з людьми, знаходити спільну мову в будь-якій ситуації. Але труднощі бувають. Десь 5% курсантів приходять пальці віялом і починають качати права.
Мова про робочий графік. У інструкторів він, як правило, звичайний: з 8 до 17 або з 9 до 18. А люди хочуть і вчитися, і працювати. Поєднати буває непросто. Тут уже або сантехніка викликай, щоб не текло, або на роботу йди, щоб гроші були на ремонт. Важкий вибір.
— Я щось починаю нервувати через все це. Найгірше, коли у курсанта підхід, ніби інструктор йому зобов’язаний. Зобов’язаний навчати всіх або рано вранці, або пізно ввечері. Зобов’язаний знаходити час, перекроювати своє життя. А інструктори – такі ж люди зі своїм робочим графіком і своїми домашніми справами.
Звичайно, намагаємося знаходити варіанти. Ось і зараз “катаю” двох з 7 ранку.
Замість післямови
Сергій своїм курсантам говорить так: машину водити нескладно – це ж не літак, де купа кнопок.
— Чим більше людина їздить, тим більше у нього розуміння і нормальної впевненості в собі. Від інструктора залежить ну нехай 30% успіху. Все інше – це ви самі. А інструктор розповість і допоможе. Головне, не забувайте, що він теж людина, у нього є робочий графік, вдома чекає сім’я. А ще він несе відповідальність за те, що відбувається.
Про себе можу сказати, що дорога – це моя стихія. Літати от не люблю – боюся. А на землі – відмінно!
Обговорити цю тему в Facebook