Як готують на експорт мотоцикли “Дніпро”
Не секрет, що весь світ фанів ретротехніки розділений на два табори: апологети “оригіналу” до останнього гвинтика і ті, хто дозволяє собі тюнінгувати своє ретро “на всі гроші”. Засуджувати останніх ми не можемо, тим більше коли їхні гроші – міцна валюта.
Тому експерти зробили огляд байків заводу КМЗ, які відправляються з України до покупців по усьому світу.
Судячи з фото готової “продукції”, наші співвітчизники намагаються дотримуватись історичної достовірності при реставрації “М-72”, “Дніпрів” та “касиків”. Але помітно, що принцип “хто платить, той і замовляє музику” працює і тут: майже всі відправлені за кордон мотоцикли мають той чи інший тюнінг. Кілька напрямків якого, до речі, можна легко виокремити.
Військовий стиль
Дуже популярні у фанатів мототехніки з розвинених країн (ми б утримались від того, щоб титулувати їх колекціонерами) важкі мотоцикли у стилі “мілітарі”. В розумінні більшості фанів це означає наявність бугелів на крилах, певна кількість ящиків і “кошиків” для каністр на колясці, вертлюг для кулемета на ній же в ідеалі сам кулемет. Звісно, щось максимально наближене до часового періоду, тобто “Дегтярьов піхотний” з його харизматичним раструбом на зрізі ствола і диском-грамплатівкою.
Трансмісію 3×2 замовляють не так часто, хоча саме київські мотоцикли серії МВ (мотоцикл військовий) випускалися з приводом на колесо бокового причепу.
Свап двигуна
Частина покупців радянських мотоциклів заводу КМЗ бажають мати вінтажний зовні байк з коляскою, але з можливістю рухатися у загальній колоні з іншими байкерами. Іноді побажання може виражатися більш конкретно: “максималка” – не менше 100 км/год. Тоді клієнт отримує цілком старомодний (як того йому і хочеться) М-72 або К-750, але з пізнім 34–36-сильним двигуном від МТ-9 чи МТ-10.
Іноді буває і навпаки: особливо вибагливі гурмани мотосправи виявляють бажання мати нижньоклапанний двигун робочим об’ємом 0,750 л. Архаїчний зовні і неквапливий на ділі, він до того ж доволі слабкий (26 к.с.), але ж його шанують за рівну тягу на низьких обертах (4,2 кгс*м) і характерний м’який звук вихлопу.
Трошки гламуру
Ну, можливо це насправді це й не гламур, але виходить виразно, якщо не сказати святково. Хром добре контрастує з багатьма кольорами, зокрема, з одним з найпопулярніших у колористів Київського мотозаводу – чорним. Насправді на МТ-“колясичах” хромованих деталей було мінімум, але чому б і не встановити їх, якщо є можливості.
Крім хрому, для краси додають лобове скло для коляски і самого мотоцикла, контрастне оздоблення фарбою та цировки, характерні і для заводського “окрасу” важких мотоциклів радянського виробництва.
А нам залишиться?
Звісно, у частини небайдужих до власної історії громадян виникає цілком логічне питання. Якщо МТ “Дніпро” та інші моделі КМЗ вже не випускаються, то чи станеться так, що всі старі екземпляри вивезуть за кордон і в Україні навіть до музею поставити не буде що?
Поспішаємо відповісти: не хвилюйтеся, всі “Дніпри” не вивезуть. І навіть не тому, що їх ще багато, а тому, що в їхньому первинному вигляді вони мало де затребувані. Ті зразки, які надходять іноземцям, мають бути, по-перше, у відреставрованому стані, а по-друге, з тими чи іншими вище згаданими переробками. І реставрацію, і тюнінг є сенс проводити лише в Україні, де це обходиться відносно дешево. А такого рівня майстрів у нас (власне, як і у Європі) не так багато, щоб вони перетворили на цікавий іноземцям продукт усі наявні в країні “МТ” та “касіки”.