Автомобіль, який найбільше знають як ЛуАЗ-967, насправді називався ТПК (транспортер переднього краю). Модель створювали для роботи безпосередньо на лінії зіткнення з противником та під його вогнем, передає «Твоя МАШИНА».
Однак характеристики автомобіля виключали вимоги, які поставили перед інженерами. Так, машина повинна була бути низькою, але з визначною прохідністю – тобто з великим кліренсом і повним комплектом агрегатів трансмісії під днищем.
При цьому її мало бути легко перевозити вантажному відсіку літака або вертольота, а також машина повинна була вміти плавати. Але зробити її легкою не виходило через велику масу повного приводу. Через всі ці вимоги на створення машини пішло 10 років.
Перша спроба мала секретний характер, тому немає навіть точної дати створення. Виробництво довірили заводу, який випускав тоді найменші машини – московському МЗМА. Автомобіль був тоді низькою самохідною платформою на базі стандартних «легкових» агрегатів.
Колонка керма була встановлена на шарнірі, тому керувати машиною можна було не лише сидячи на сидінні, а й перебуваючи поряд. Позаду водія під низьким тентом вздовж кузова містилися двоє нош для поранених. Базою для автомобіля послужив Москвич-401 з мотором на 26 л. Однак модель вийшла тяжкою і не могла плавати.
Другий ТПК збудували вже на базі позашляховика Москвича-415, який так і не пустили у серійне виробництво. Машина мала розташований між двома сидіннями 30-сильний двигун та трансмісію 4х4 від моделі Москвич-410. Але ця версія теж виявилася надто важкою та великою. Тож наступний ТПК вирішили конструкторам МЗМА вже не доручати.
Далі справу віддали до рук дослідницького інституту НАМІ. Інженери наголошували на зменшення розмірів машини, тому автомобіль створювали з нуля. Для більшої компактності його оснастили двоциліндровим оппозитником важкого мотоцикла, який встановили спереду.
Кузов був виконаний у формі човна. В автомобіль поміщалося двоє нош з пораненими або шестеро бійців у сидячому положенні. Привід мав бути повним, колеса передбачалися невеликими, але з колісними редукторами збільшення кліренсу до 300 мм. Кермо розташували по центру. Прототип НАМІ-032 мав кілька літерних модифікацій. Перші дві версії не отримали високої прохідності, але основна проблема була у слабкому двигуні.
Автомобіль відправили на доопрацювання Запорізькому автозаводу “Комунар”. Прототип оснастили чотирициліндровим V-подібним двигуном МеМЗ-965, який встановлювали в Запоріжці. Також від ЗАЗу взяли КПП, яку трохи переробили – додали «повзучу» передачу та вихідний вал на задню вісь.
На задньому мосту було встановлено блокування міжколісного диференціалу, а біля коліс – редуктори, які «піднімали» машину над ґрунтом. Керувати машиною можна було лежачи, навіщо рульова колонка опускалася вниз. Після кількох проміжних варіантів ЗАЗ-967 визнали відповідним вимогам військових і для серійного виробництва передали на Луцький машинобудівний завод.
Пізніше завод став називатися Луцьким автомобільним, а модель перейменували на ЛуАЗ-967. В 1968 машину почали експлуатувати, також модель її відправляли в дружні країни. Аналогів ТПК не існувало в жодній армії світу – нікому не вдавалося поєднати такі тактичні можливості.
Обговорити цю тему в Facebook